Ця історія почалася ще у 2019 році. Тоді я навіть не уявляв, що одного дня кава стане справою всього мого життя.
Кава була просто напоєм
Ще зовсім недавно я ставив собі одне просте запитання: як люди взагалі малюють молоком різні візерунки на каві? Адже на той момент я взагалі не мав уявлення, як правильно варити каву, якою має бути температура в кавомашині, який потрібен помел і чим один сорт відрізняється від іншого. Для мене кава була просто напоєм.
Я навіть не здогадувався, що існують сотні різновидів кави, а її смак може бути настільки різним. І, чесно кажучи, я й досі не знаю іншого напою, який мав би таке різноманіття смаків і ароматів. І якби тоді хтось сказав мені, що через кілька років я відкрию власну ростерію, я б просто посміхнувся. Бо навіть не міг уявити, що все почнеться з однієї випадкової зустрічі.
Дзвінок у неділю
На той момент я працював на автомийці. Одного дня до нас заїхав Олексій. Ми не були знайомі, я знав його тільки в обличчя. Сам він жив у Києві, а його батьки були з Тячева, тому час від часу приїжджав сюди. Ми кілька разів перекинулися словами, і одного разу він каже: «Ваню, у мене є автомобіль, переобладнаний під кав'ярню на колесах. Якщо буде час і бажання — ходімо до мене в гараж, покажу».
Якщо чесно, я тоді не надав цьому жодного значення. Ні кава, ні сама машина мене тоді зовсім не цікавили. Та й у свій єдиний вихідний мені точно не хотілося йти в якийсь старий гараж дивитися на стару машину. Минув тиждень, і я вже зовсім забув про ту розмову.
І тут у неділю зранку дзвонить Олексій: «Ну що, Ваню, я вже приїхав. Ідемо дивитися автокав'ярню?» Погодився я не тому, що мені стало цікаво. Просто всередині щось підказувало: людина приїхала з Києва спеціально, щоб показати мені свою автокав'ярню. Відмовити було б якось не по-людськи. Тоді я навіть уявити не міг, що саме це рішення змінить моє життя.
27 років у гаражі
Ми прийшли до гаража. Десь годину розгрібали різний мотлох, щоб дістатися до машини. Попри все, вона простояла дуже довго — але тільки уявіть, завелася з пів оберту, хоча їй тоді вже було 27 років. Ми пригнали її до мене на автомийку, і я вже збирався приготувати свою першу чашку кави.
Але не все так просто. Виявилося, що Олексій забув злити воду з кавомашини. Вода замерзла, усі трубки всередині полопалися, і кавомашина не працювала. І знаєте, що найдивніше? Саме тоді мені стало по-справжньому цікаво. Наступного дня я сам відвіз кавомашину в ремонт. Олексій повернувся до Києва, адже приїжджав лише на один день. Ми домовилися, що коли кавомашину полагодять, він приїде ще раз.
Увесь той тиждень, поки вона була в ремонті, я постійно думав лише про одне: коли ж її нарешті полагодять. Минув тиждень. Я забрав кавомашину, приїхав Олексій, і ми знову намагалися запустити в роботу це старе, нікому тоді не потрібне залізяччя. І ось — вона запрацювала! Мене тоді дуже дивувало, що кавомашина нагрівається майже годину. Я вже встиг добряче набриднути Олексію своїм: «Та вона ж не працює!» А він лише сміявся.
Вона простояла дуже довго — але завелася з пів оберту, хоча їй тоді вже було 27 років
Перша чашка
І ось… моя перша чашка кави. На той момент мені здалося, що це була найсмачніша кава у світі. Зараз я вже знаю, що та кава була далеко не найкращої якості. Але тоді вона здалася мені просто божественною.
Пам'ятаю той момент до дрібниць. Зима. Мороз. Ми сидимо на автомийці. У руках гаряча кава. І саме тоді, друзі, ніби щось змінилося всередині мене. Я відчув, що хочу пов'язати своє життя з кавою.
Ті, хто був поруч
Тоді я ще не знав, скільки всього буде попереду. Не знав, скільки буде помилок, невдач, безсонних ночей, нових знайомств, радості від перших успіхів і тисяч годин, проведених біля ростера. Але сьогодні я можу з упевненістю сказати: якби тоді Олексій не заїхав помити машину, я навіть не знаю, чим би зараз займався.
І знаєте, я зрозумів ще одну дуже важливу річ. Сам я цього шляху ніколи б не пройшов. Поруч зі мною завжди була моя дружина. Саме вона підтримувала мене тоді, коли було найважче, коли щось не виходило і коли хотілося все кинути. Поруч були люди, які працювали разом зі мною, вірили в нашу справу, допомагали будувати її крок за кроком і вкладали в неї частинку себе.
Якби тоді Олексій не заїхав помити машину, я навіть не знаю, чим би зараз займався
І, звичайно, були ви — наші гості. Саме завдяки вашій довірі випадкова історія зі старою автокав'ярнею перетворилася на Jazz Coffee Roasters. Щиро дякую кожному, хто був і залишається частиною цього шляху. Бо інколи достатньо однієї випадкової зустрічі, щоб усе життя пішло зовсім іншим шляхом. І моя історія — цьому найкраще підтвердження.